Дістати той клятий сервіз з серванту, або як війна навчила не відкладати життя на потім

Людська натура настільки підступна та винахідлива, що ми здатні переконати себе в чому завгодно: стримувати сльози, ховати справжні емоції, стверджувати, що нам абсолютно байдужі певні явища чи події, які з нами відбуваються, та щиро вірити в наявність того "світлого майбутнього", яке ось-ось ми почнемо будувати

До цього лютого я постійно відкладала життя на потім. В мені жила впевненість, що все лише починається і цей "безкінечний вагончик часу" дійсно є нескінченним — я все встигну, втілю свої мрії пізніше, зараз просто не той час. Якоюсь мірою це було так. Але в той же час це небажання реалізовувати власні ідеї обгрунтовувалося і глибоким, неусвідомленим на той момент страхом провалу, страхом зробити щось не так або ж навпаки досягти успіху, до якого я ще не готова, страхом бути вразливою. У спробах захистити себе від виходу з зони комфорту, я написала для себе гарну історію про щасливе майбутнє, зібравши в голові колекцію аргументів, з якими мені було комфортно уживатися. Так, я повністю попливла по течії з надією "потім" зробити все-все, чого мені хочеться, одягнути ту саму сукню, але лише на підходящий вечір, та дістати подарованний сервіз тоді, коли в мій дім завітає хтось надто важливий.


З початку війни в моєму житті багато змінилося, і несподівано для себе самої за ці місяці я змогла структурувати своє життя, ба більше, я почала його змінювати, ставлячи та досягаючи нові цілі. Цікаво, як сама того не помічаєш, а тільки обертаючись назад чи подивившись на себе очима іншої людини, починаєш усвідомлювати, скільки всього встигло змінитися за цей час. Зараз, проживаючи різні досвіди та спілкуючись із різними людьми, я нарешті почуваюся по-справжньому живою. Я не знаю, як зміниться моє життя через 5-10 років, але я рада, що більше не роблю кожен крок з думкою про те, що трапиться, якщо оступлюсь, якщо мій вибір виявиться «неправильним», якщо щось піде не за планом. Намагаючись захистити себе від помилок, я не дозволяла собі проживати своє життя: любити, відчувати себе щасливою, отримувати уроки, радіти що є сили. 

Мені більше не кортить жити майбутнім, я насолоджуюсь тим, що маю в цю мить. Нехай моє життя буде як у типовому дівчачому щоденнику — з купою закреслень, нотатками на полях, усвідомленнями над кожним рядком і чорнилом, що розпливається від гірких сліз. Щоб методом спроб та помилок, після всіх переписувань і виправлень сюжету, в результаті прийти до тієї кінцівки, в якій я впевнена. Впевнена, оскільки залишилася вірною собі і йшла за поривами серця, не прислухаючись до коментарів суспільства та власних страхів.

Життя шалене, тендітне і напрочуд загадкове: ми ніколи не знаємо, в який момент воно може обірватися. А що, якщо воно закінчиться ще до того, як ми його по-справжньому почнемо? Війна обпекла кожного з нас, проте показала, що основний сенс життя — це саме життя. Тому краще оступитися сотні разів, помилятись та вщент розбити той клятий сервіз, але знати, що проживаєш кожен день по максимуму — з відкритим серцем і вогнем в очах.


Фото: @momentswithmae


Комментарии

Отправить комментарий